По пустякам не рассуждая
Стремлюсь направить к Богу ум,
От Него помощь ожидаю
Моей душе в тревоге дум.
На Его плечи возлагаю
Мои заботы и труды
Когда болезненно страдаю
От, вдруг, нахлынувшей беды.
Когда в смятеньи и тревоге
Затмит мне мир холодный мрак,
Когда меня в пути-дороге
Начнёт бороть коварный враг.
Когда и страхи и сомненья
Начнут меня одолевать,
От безысходности, волнений
Душею буду изнывать.
Бурлят в житейском море волны,
И нету сил уже грести,
Ты об Отце Небесном вспомни,
В душе создаст он полный штиль.
На наш призыв Господь приидет,
Ко всем на помощь поспешит,
И в том или же ином виде
Пошлёт лекарство для души.
Молиться только неустанно,
И коль маммоне мы враги,
накормит всех небесной манной,
Как во пустыни Израиль.
Соблазном враг небезизвестный
Предложит тысячи красот,
Но только лишь Отец Небесный
От вечной муки нас спасёт.
С Божьей помощью прихожанин
Свято-Владимирского храма
Николай Токарь.
Николай Токарь,
Сидней Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.Служил в армии на Камчатке. Не имею, не состоял, не привлекался.Прошёл середину восьмого десятка.В браке состою 46лет.Имею дочь и троих внуков. Живу в Сиднее с 1997года. e-mail автора:niko1938@gmail.com
Прочитано 981 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Поэзия : опять дела... - jadorsoley встав как-то утром, осознала, что, закрывшись своими делами, так часто отодвигаю своё Время с Богом на второй план...
